- громадяни України;
- фермерські господарства;
- держава в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Довідково:
В Австрії тваринницьку ферму у мальовничому Тіролі може придбати лише фермер, який буде зобов'язаний займатися сільським господарством.
Згідно з ухваленим 1974 року Актом захисту фермерства, в різних провінціях Канади застосовували різні підходи до регулювання ринку сільськогосподарських земель. Найжорсткіші — у провінції Саскачеван, де можливість придбання сільськогосподарських земель визначається лише місцем проживання покупця.
У Норвегії дозвіл на купівлю сільськогосподарських земель видається лише особам, що мають необхідну професійну підготовку і згодні проживати у відповідній місцевості та вести своїми силами господарство.
У Франції переважне право купівлі сільськогосподарських земель, сприяння їх продажу, в першу чергу початківцям і молодим фермерам, має  Агентство з регулювання ринку землі (SAFER).

Зважаючи на те, що вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники будуть не спроможні у найближчі 5-7 років на рівних конкурувати із іноземним капіталом, законопроектом обмежується право купувати землі сільськогосподарського призначення для:
корпоративних підприємств холдингових компаній;
приватних підприємств, що діють на основі приватної власності іноземних громадян, осіб без громадянства чи іноземних суб'єктів господарювання;
підприємств з іноземними інвестиціями;
іноземних підприємств;
спільних підприємств.

Довідково:
В більшості країнах світу запроваджено тимчасові обмеження на володіння сільгоспугіддями для іноземних громадян, юридичних осіб та урядів. Так, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Угорщина, Чехія, Румунія встановили перехідний період тривалістю до семи років (починаючи з часу приєднання до ЄС), протягом якого фізичні особи-іноземці не можуть купувати сільськогосподарські землі. Болгарія встановила 10 річний мораторій з моменту приєднання до членів країн ЄС. Польща відстояла для себе дванадцятирічний перехідний період — до 1 травня 2016 року.
У Норвегії право іноземних осіб на придбання земель не обмежено, проте дозвіл на купівлю видається лише особам, що мають необхідну професійну підготовку і згодні проживати у відповідній місцевості та вести своїми силами господарство.
У Німеччині право іноземних осіб на придбання земель не обмежено. Але всі землі більше 1 га підлягають продажу лише з дозволу місцевих органів влади. Для цього розроблена спеціальна дозвільна процедура, що передбачає обґрунтування потенційним покупцем купівлі землі, а також надання свідоцтва про його професійну підготовку.
Відповідно до Закону Болгарії "Про власність і користування сільськогосподарською землею", власниками сільськогосподарських земель можуть бути лише держава, громади, окремі громадяни Болгарії та фізичні особи, частка іноземного капіталу яких становить не більше 50 %.
Іноземці та болгарські громадяни, які проживають за кордоном, можуть отримати землю лише у спадщину. Впродовж трьох місяців після цього її повинна викупити держава або громада за цінами, визначеними Урядом для того чи іншого регіону.
В деяких країнах для іноземців діють обмеження щодо площ сільгоспземель у володінні.
У провінції Саскачеван Канади запроваджено табу на володіння сільгоспземлями для іноземних громадян і корпорацій. Заборонено місцевим корпораціям та громадянам з інших провінцій мати у власності понад 320 акрів (приблизно 130 га) земель сільгосппризначення. А канадським корпораціям — більш як 100 акрів (приблизно 40 га).

у разі відчуження у перший рік – 100 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
у разі відчуження у другий рік – 90 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
у разі відчуження у третій рік – 80 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
у разі відчуження у четвертий рік – 70 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
у разі відчуження у п‘ятий рік – 60 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Довідково:
У деяких країнах з метою боротьби зі спекуляцією земельними ділянками передбачено, що будь-які куплені землі можуть бути продані лише зі збігом певного, встановленого законом строку. В Японії він складає 3 роки.
У деяких країнах – Франції, Данії купівля-продаж сільськогосподарських земель для несільськогосподарських цілей або забороняється (в районах особливо родючих земель), або обмежується (вимагається дозвіл місцевих органів влади, а також осіб, що проживають у даній місцевості).
Чинним законодавством Угорщини встановлено обмеження на розпорядження землею – обов'язкове її використання для сільськогосподарського виробництва протягом певної кількості років, заборона подальшого продажу земельної власності впродовж 3 років.

Максимальні площі прийняті відповідно до рекомендації наукових установ Національної академії аграрних наук України щодо оптимальних розмірів господарств і становлять для:
Полісся – 1500 гектарів;
Лісостеп – 1750 гектарів;
Степ, Степ посушливий, Сухий степ – 2100 гектарів;
Карпатська гірська область – 900 гектарів;
Кримська гірська область – 1100 гектарів.

Довідково:
Практика встановлення граничних розмірів сільськогосподарської земельної власності є загальноприйнятною у країнах Європейського співтовариства. Наприклад, гранична норма власності у Франції складає 125 га, Данії – 130 га, Румунії – 200 га, Іспанії – 250 га, Угорщині – 300 га, Польщі – 500 га.
У Південній Кореї після проведення земельної реформи, спрямованої на обмеження кількості гектарів в одних руках, у володінні одного суб’єкта може бути не більш як 3 гектари в агрозоні та 10 гектарів – поза агрозоною.
В Японії - не більше 3 гектари, для Хоккайдо встановлено значно більшу норму – до 12 гектарів.
В Данії, навпаки, не вітається подрібнення ділянок. Там вважають, що сільгоспвиробництво доцільно вести на площі понад 30 гектарів.
У Бразилії діє гнучка система обмежень за розміром землеволодінь залежно від регіону країни. Тут існує поняття стандартної земельної ділянки. Виняткове право визначати та змінювати її розмір для кожного окремого району (адміністративної одиниці) країни належить державній установі – Національному інституту аграрних реформ.
У світовій практиці має місце як пряме обмеження (по площі), так і фактичне.
У США, наприклад, для фермерів обмежується загальна сума підтримки, за рахунок чого розширення землекористування понад 800 га втрачає економічний сенс.

Головними напрямами діяльності розпорядника земель державної власності, є:
управління землями сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі та резерві (рілля) за межами населених пунктів, площа яких складає 2,9 млн. га;
набуття у державну власність земельних ділянок, власники яких померли, за відсутності спадкоємців (відумерла спадщина), орієнтовна площа яких складає 1,8 млн. га;
управління невитребуваними земельними частками (паями) на площі 1,4 млн. га (330 тис. земельних часток);
перерозподіл у процесі консолідації земель колишніх земель колективної власності (проектні польові шляхи, лісосмуги, господарські двори тощо) орієнтовною площею 550 тис. га.
Таким чином у активний господарський оборот будуть залучені 6,65 млн. га сільськогосподарських земель, які у даний час не використовуються або використовуються без достатніх правових підстав.
Попередньо нормативна грошова оцінка цих земель складає близько 75,4 млрд. гривень, що дозволить за умови ефективного управління ними додатково залучити до державного бюджету 2,3 млрд. гривень орендної плати щорічно (не менше 3% від нормативної грошової оцінки).

Довідково:
У якості прикладів успішного функціонування спеціалізованих установ на ринку сільськогосподарських земель у Європі можна навести Bodenverwertungs- und -verwaltungs GmbH (BVVG) у ФРН, Societe d'amenagement foncier et d'etablissement rural (SAFER) у Франції, Magyar Nemzeti Vagyonkezelo Zrt. (до її складу увійшов національний земельний фонд – Nemzeti Foldalapkezelo Szervezet) в Угорщині тощо.
У Польщі земельними ресурсами займається Агентство сільськогосподарської власності, у Румунії – Державне агентство власності, у Словаччині та Чехії – Державні земельні фонди.

Надання державі в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальних органів (за межами населених пунктів); органам місцевого самоврядування (в межах населених пунктів); орендарям та суміжним землевласникам права на переважне придбання земельних ділянок дозволить у стислі терміни розпочати формування інвестиційно-привабливих цілісних земельних масивів.

Довідково:  
У Франції перевага надається молодим сім’ям фермерів.
В Угорщині пріоритетне право на купівлю земельних ділянок надається Національному земельному фонду та громадянам, які мають досвід роботи на землі, спеціальну освіту, проживають на селі.
У Литві переважне право мають:
власники будівель та споруд, розташованих на цій землі;
фермери, які працювали на цій землі;
юридичні особи, які займалися с/г діяльністю на цій землі не менше 1 року та отримували від цього більше 50% свого прибутку;
фермери та юридичні особи в рамках проектів консолідації земель.
Пріоритетність права на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення особам, що пов’язані із сільськогосподарською діяльністю та мають необхідну кваліфікацію існують також у Німеччині, Італії, Угорщині, Данії.

1) захистити конституційні права і законні інтереси власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
2) подолати проблему роздрібненості сільськогосподарських землеволодінь;
3) підвищити конкурентоспроможність сільського господарства;
4) відновити інфраструктуру сільських територій;
5) удосконалити методи управління, посилити координацію та взаємодію органів виконавчої влади у сфері консолідації сільськогосподарських земель;
6) раціонально використовувати земельні наділи, надані селянам;
7) покращити агротехнологічні умови для виробництва продовольства у сільських районах;
8) відродити сільські території завдяки сталому економічному розвитку, створити умови для охорони і стійкого регулювання природокористування.
Консолідація земель дозволить збільшити ринкову вартість земель сільськогосподарського призначення з 3 – 5 тис. гривень до 15 – 20 тис. гривень за гектар.
Здійснення земельної реформи, запровадження різних форм власності на землю, формування ринку земельних ділянок потребують чіткого економічного механізму регулювання земельних відносин, важливим елементом якого є оцінка землі.
Результати нормативної грошової оцінки є базою для справляння земельного податку, фіксованого сільськогосподарського податку, орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, визначення мінімального розміру орендної плати за земельну частку (пай), державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із Законом.
За період після проведення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (з 1995 року і до сьогодні)  відбулися значні зміни в аграрному секторі економіки нашої держави. Суттєво змінилася структура виробництва та форми господарювання на землі. Важливість використання нормативної грошової оцінки земель у регулювання земельних відносин потребує підтримання її на сучасному рівні, приведення у відповідність до змін, що відбулися.
Для виправлення цієї ситуації Держземагентством України розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”, яким буде оновлено показники нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення 1995 року.
Після прийняття цієї постанови нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь збільшиться з 11,3 тис. гривень до 19,9 тис. гривень за гектар, тобто більш ніж у 1,7 рази.
Завдяки цьому напередодні зняття заборони на продаж сільськогосподарських земель буде істотно посилено соціальний захист селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) – збільшення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення дасть змогу громадянам - власникам земельних часток (паїв) отримати до 700 гривень орендної плати за 1 гектар (замість 300 - 350 гривень), що в свою чергу також сприятиме збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів.
Крім того, до кінця 2011 року планується завершити проведення нормативної грошової оцінки земель усіх населених пунктів України (3590).
На сьогоднішній день, в основному, створено інфраструктуру для запровадження повноцінного ринку земель.
110 юридичних осіб отримали дозвіл (ліцензію) на проведення земельних торгів, 179 юридичних та фізичних осіб - на виконання землеоціночних робіт, 2146 фізичних осіб отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок, 460 фізичних осіб - кваліфікаційне свідоцтво ліцитатора (аукціоніста) з проведення земельних торгів.

Найбільшою проблемою сьогодення у сфері земельних відносин в Україні є відсутність Закону України ”Про державний земельний кадастр”. Прийняття цього закону є вагомим кроком у вирішенні важливих проблем соціального, економічного, правового та екологічного розвитку країни.
Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах Державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Державний земельний кадастр відіграє особливу роль у реформуванні земельних відносин, як інформаційна база для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації, землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, становлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.
Закон України «Про державний земельний кадастр» містить ряд принципово нових положень щодо підстав, процедури та строків здійснення державної реєстрації земельних ділянок, які спрямовані на зменшення корупції, спрощення та прискорення всіх необхідних процедур:
•     аналіз поданої документації та внесення усіх відомостей про земельну ділянку вносяться виключно районними (міськими) територіальними органами центрального органу виконавчої влади із земельних ресурсів;
•     запроваджено інститут державних кадастрових реєстраторів - спеціально уповноважених посадових осіб територіального органу центрального органу виконавчої влади із земельних ресурсів, що несуть особисту відповідальність за реєстрацію документів Державного земельного кадастру та є процесуально незалежними суб’єктами;
•     отримання відповідних відомостей Державного земельного кадастру тепер можливо не тільки у кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки, а у будь якого кадастрового реєстратора;
•     встановлюється загальний строк внесення відомостей про землі та земельні ділянки до Державного земельного кадастру – чотирнадцять днів з дня подання необхідних документів, а у разі порушення цих строків виникає адміністративна відповідальність згідно із нещодавно прийнятим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури посвідчення права власності на землю»;
•     передбачено відміну державних актів на право власності на земельні ділянки, процедура виготовлення та видачі яких обросла значними бюрократично корупційними схемами і створювала суттєві перешкоди у реалізації прав фізичних та юридичних осіб, але усі раніше видані державні акти залишаються дійсними.
Конституцією України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Прийняття проекту Закону України «Про державний земельний кадастр» вперше в історії земельних відносин нашої держави  визначає:
внесення усіх відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку та аналіз поданої документації виключно районними (міськими) територіальними органами Держземагентства за принципом «єдиного вікна»;
спрощений механізм оформлення угод по землі завдяки нормі, яка чітко розмежовує процес реєстрації земельної ділянки і процес реєстрації прав на землю. Відповідно до Закону процедура державної реєстрації сформованої («нової») земельної ділянки (присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру) здійснюється до надання її у власність або користування органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (на даний час державна реєстрація земельної ділянки проводиться під час видачі державних актів чи реєстрації договорів оренди);
обов’язковість відображення відомостей державного земельного кадастру в мережі Інтернет з режимом відритого доступу за виключенням відомостей, вільне розповсюдження яких заборонене законом (це, перш за все, інформація про власників та користувачів земельних ділянок). Можливість відкритого доступу робить механізм оформлення угод із землею більш прозорим;
земельні ділянки, право власності (користування) якими виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера;
закон набере чинності з 1 січня 2012 року у переважній частині положень.

Прийняття зазначеного Закону є однією із умов для зняття мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а отже, надання можливості громадянам повністю реалізувати своє конституційне право на землю в частині вільного розпорядження земельною власністю.
Проектом закону передбачається:
1. Законопроектом визначається порядок проведення земельних торгів, який розблоковує штучно створену протягом 3–х останніх років ситуацію, коли бюджети всіх рівнів втрачали мільярди гривень, а громадяни та юридичні особи були позбавлені можливості законним шляхом отримати у власність та оренду вільні від забудови земельні ділянки.
2. Набувачами земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за цивільно-правовими угодами мають бути лише:
- громадяни України;
- фермерські господарства;
- держава та територіальні громади.
3. Виключається участь іноземного капіталу у придбанні земель сільськогосподарського призначення, що дозволить попередити втрату Україною національного суверенітету у вирішенні питань виробництва продовольства через неспроможність вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників у найближчі 5-7 років на рівних конкурувати із іноземним капіталом.
4. Для недопущення спекуляції земельними ділянками сільськогосподарського призначення запроваджуються диференційовані ставки державного мита за посвідчення угод, за якими відбувається перехід прав на земельні ділянки (від 60 відсотків нормативної грошової оцінки – у разі відчуження у п'ятий рік, до 100 відсотків – у разі відчуження у перший рік).
5. Встановлюється обмеження щодо граничних розмірів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть набуватися у власність однією особою, з урахуванням оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств у відповідному регіоні.
Полісся - 1500 гектарів;
Лісостепу - 1750 гектарів;
Степу - 2100 гектарів;
Карпатської гірської області - 900 гектарів;
Кримської гірської області - 1100 гектарів.
6. Функції регулювання ринкового обороту земель сільськогосподарського призначення покладено на державу в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи .
7. Запроваджується переважне право на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва приватної власності у разі їх продажу, що дозволить створити потужний регуляторний інструмент для подолання парцеляції земель як найбільш негативного наслідку проведеної в Україні земельної реформи.
Надання державі, орендарям та суміжним землевласникам права на переважне придбання земельних ділянок дозволить у стислі терміни розпочати формування інвестиційно-привабливих цілісних земельних масивів.
8. З метою мінімізації негативних наслідків подрібнення земельних фондів великих колективних сільськогосподарських підприємств проектом врегульовується питання консолідації земель сільськогосподарського призначення.
9. Проектом закону визначається порядок продажу земельних ділянок, на яких розташовані багаторічні насадження та меліоративні системи.
10. Врегульовано питання щодо обмеження можливості зміни цільового призначення земельних ділянок протягом 10 років після їх придбання.
11. Передбачаються системні заходи щодо запобігання тіньовим оборудкам із земельними ділянками, а саме:
встановлюються обмеження щодо придбання земель пов’язаними особами, що додатково забезпечить попередження надмірної концентрації земель в одних руках;
передбачається, що покупець ділянки буде зобов’язаний подавати декларацію про свою непов’язаність із суб’єктами господарювання, які вже володіють землями сільськогосподарського призначення.
12. Проектом закону вносяться зміни до Цивільного кодексу України, відповідно до яких розмір плати за користування земельною ділянкою не може бути меншим 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.
13. Визначається, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населених пунктів суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів за місцем розташування земельної ділянки.
14. Встановлюються правила продажу земельних ділянок з розстроченням платежу. Це стосується осіб, які ведуть особисте селянське господарство і проживають в сільській місцевості.
15. Проектом закону визначається, що при продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва покупець зобов’язаний подати декларацію про джерела надходження коштів.
16.  Проектом закону вносяться зміни до таких нормативно-правових актів:
Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, Закон України “Про оренду землі”, Закон України “Про фермерське господарство”, Закон України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, Закон України “Про оцінку земель”, Закон України “Про іпотеку”, Закон України “Про землеустрій”, Закон України “Про захист економічної конкуренції”.

Умови життя у сільській місцевості погіршуються та погіршуватимуться надалі – доти, поки не будуть реалізовані проекти і програми комплексного розвитку сільських районів. Успішність таких проектів та програм значною мірою залежатиме від способів розв’язання проблем, які ставить реальне існування мільйонів невеликих роздроблених земельних володінь.
Власники дрібних земельних ділянок, які бажають обробляти їх самостійно, позбавлені можливості придбавати сучасні засоби автоматизації сільського господарства, створювати та розвивати сільськогосподарську інфраструктуру, впроваджувати системи управління якістю продукції, оскільки доходів від звичайної сільськогосподарської діяльності для цього недостатньо. Лише укрупнення землекористування дозволить зменшити собівартість сільськогосподарської продукції та підвищити конкурентоспроможність товаровиробників.
Отже, консолідація земель сільськогосподарського призначення подолає проблему роздрібненості сільськогосподарських землеволодінь, підвищить конкурентоспроможність сільського господарства, відновить інфраструктуру сільських територій, захистить конституційні права і законні інтереси власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Сама консолідація земель сільськогосподарського призначення  здійснюється власниками та користувачами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що належать до земельного масиву, центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальними органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом:
добровільного обміну земельної ділянки, розташованої у земельному масиві, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж або іншому масиві, згідно з вимогами Цивільного кодексу України, Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”;
об’єднання суміжних земельних ділянок їх власником за технічною документацією із землеустрою відповідно до закону;
обміну, зміни меж, впорядкування угідь земельних ділянок за проектами землеустрою щодо консолідації земель сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному цим Законом;
іншими способами, які не суперечать законодавству.
Ініціаторами розроблення проекту консолідації земель можуть бути особи, яким в сукупності належить право власності на земельні ділянки, що становлять не менш як 75 відсотків земельного масиву.
Разом з тим, після прийняття Закону України „Про ринок земель” Держземагентством України та Урядом буде розглянуто можливість розробки окремого проекту Закону України „Про консолідацію земель”.

Сьогодні спостерігається стійка тенденція погіршення якісного стану ґрунтів. Зменшуються запаси гумусу, безповоротно виносяться поживні речовини, йде підкислення, засолювання, деструктурізація ґрунтів. Якщо не вжити невідкладних, дійових заходів, процеси деградації ґрунтів можуть стати незворотними.
З метою виправлення цього негативного стану, у 2003 році прийнято Закон України «Про охорону земель» в якому, зокрема, виписані норми щодо фінансування заходів з охорони земель і ґрунтів за рахунок Державного бюджету України, проте протягом кількох попередніх років кошти на проведення робіт з охорони земель не виділялися.
Сільгоспвиробники через слабкий фінансово-економічний стан не можуть спрямовувати кошти на ґрунтоохоронні заходи.
Прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо посилення контролю за використанням земельних ресурсів) надасть можливість утворити у складі державного бюджету спеціальний Державний фонд економічного стимулювання підвищення родючості ґрунтів, кошти якого будуть спрямовуватися виключно на вирішення проблем охорони і відтворення якісного і високопродуктивного стану ґрунтів.
Джерелами наповнення вищезазначеного фонду можуть бути кошти, що надходять як штрафні санкції за недотримання проектів землеустрою та встановлених сівозмін (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо посилення контролю за використанням земельних ресурсів), а також компенсування втрат поживних речовин і гумусу з ґрунтів через допущення від’ємного балансу цих елементів внаслідок безгосподарського використання земельних ресурсів.
Прийняття Закону України дасть змогу відновити роботи щодо охорони ґрунтів, відтворенню, підвищенню і збереженню їх родючості та поліпшити екологічний стан ґрунтового покриву, посилить здійснення державного контролю за якісним станом ґрунтів, що відповідатиме повноваженням держави в цій сфері.
Культивування сільськогосподарських культур на родючих землях забезпечить стабільний рівень виробництва рослинницької продукції високої якості, дозволить вирощувати рослини стійкі до стресових погодних умов, сприятиме зведенню до мінімуму втрати врожаїв.
Формування стійких, екологічно безпечних ландшафтів на основі ґрунтозахисної контурно-меліоративної організації території відповідатиме вимогам нормативів країн ЄС в цій сфері діяльності і дозволить значно зменшити шкідливу дію вітрової та водної ерозії. 

Земельний кодекс України відтворив конституційну норму, що суб’єктами права власності на землю є громадяни, юридичні особи, держава, а також територіальні громади. В розвиток Земельного кодексу прийнято Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності».
Розмежуванню підлягає 29124,71 тис. га земель державної власності.
З моменту прийняття Земельного кодексу Україні органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади прийнято лише 4 тисячі рішень щодо розмежування земель державної та комунальної власності на площу 6,8 млн. гектарів (23 % від загальної площі, яка підлягає розмежуванню).
Згідно з цими рішеннями замовлено майже тисячу проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності на загальну площу 1,6 млн гектарів, при цьому затверджено лише 73 проекти на загальну площу 166,0 тис. гектарів.
Дотепер жодного гектара землі офіційно не передано до комунальної власності, через відсутність затвердженої форми державного акта та значну вартість робіт з розмежування земель відповідно до існуючої процедури.
На сьогодні склалась ситуація коли органи виконавчої влади при розпорядженні землями за межами населених пунктів не враховують інтереси територіальних громад, а в межах населених пунктів органи місцевого самоврядування розпоряджаються земельними ділянками, які віднесені виключно до земель державної власності.
Для прискорення процесу розмежування розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо спрощення процедури розмежування земель державної та комунальної власності)», який в порівнянні з існуючою процедурою розмежування передбачає:
1. Передачу повноваження щодо прийняття рішень щодо розмежування земель державної та комунальної власності за межами населених пунктів від обласних державних адміністрацій - районним державним адміністраціям, що прискорить в часі прийняття рішень про розмежування;
2. Відміну посвідчення права комунальної власності державним актом, форма якого на сьогодні не встановлена, що не дає можливості органам місцевого самоврядування розпоряджатись комунальними землями. Крім того, постійний рух земельних ділянок (передача у власність та надання у користування) зумовлює необхідність  оформлення нових державних актів на нові ділянки, що призводить до додаткових витрат бюджетів;
3. Здійснення розмежування земель державної та комунальної власності відповідно до затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, складовою частиною яких будуть кадастрові плани земельних ділянок на яких визначатимуться межі земельних ділянок державної власності в межах населених пунктів та комунальної власності за межами, що призведе до зменшення землевпорядних робіт та, відповідно, їх здешевлення;
4. Виникнення права комунальної власності на землю з моменту внесення відповідних відомостей до державного земельного кадастру та державної реєстрації такого права в порядку встановленому законодавством, відповідно до затвердженого проекту землеустрою;
5. Усунення існуючої невідповідності положень Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» та Земельного кодексу України, в частині визначення земель, які відносяться до комунальної та державної власності;
6. Визначення чіткої процедури розробки та складових частин проектів землеустрою з розмежування земель державної та комунальної власності.
Прийняття законопроекту прискорить процес визначення земель комунальної власності, зменшить витрати, як часу так і коштів державного та місцевого бюджетів (майже в 4 рази) на проведення робіт з розмежування земель державної та комунальної власності та. покращення матеріальної бази місцевого самоврядування в Україні.

В Україні налічується 29801 населений пункт, з яких лише у 16738 (56 %) встановлено їх межі згідно з проектами землеустрою щодо встановлення і зміни меж населених пунктів.
Відсутність меж породжує невизначеність територіальної основи місцевого самоврядування, що призводить до зростання суперечностей як у відносинах між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, так і в стосунках між місцевим самоврядуванням та мешканцями громади, а також не ефективного управління територією, неврегульованості бази оподаткування (плати за землю).
Держземагентсвом розроблено проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури встановлення та зміни меж населених пунктів”, яким передбачається спростити процедуру встановлення та зміни меж населених пунктів.
Запропоновані зміни до Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» передбачають, що у разі розширення населеного пункту за рахунок незабудованих територій, на які відсутня містобудівна документація, проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються відповідно до генеральних планів населених пунктів, а в інших випадках - відповідно до затвердженої документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Окрім цього, передбачено, що межі адміністративно-територіальних утворень будуть відображатися на чергових кадастрових планах, а не посвідчуватись державним актом України, що значно скоротить процедуру розробки проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень.
З метою вирішення спірних питань між суміжними землекористувачами щодо межі районів, міст, сіл, селищ, районів у містах зазначеним законопроектом передбачається створення відповідними органами місцевого самоврядування погоджувальних комісій, що дозволить врегулювати земельні спори та розблокує узгодження меж населених пунктів.

Здійснення земельної реформи, запровадження різних форм власності на землю, формування ринку земельних ділянок потребують чіткого економічного механізму регулювання земельних відносин, важливим елементом якого є оцінка землі.
Нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь в Україні станом на 01.07.1995 року проведена в повному обсязі відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої  Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 (зі змінами). В основу її проведення покладено рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки сільськогосподарських угідь, проведеної в 1988 році.
Результати зазначеної нормативної грошової оцінки є базою для справляння земельного податку, фіксованого сільськогосподарського податку, орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, визначення мінімального розміру орендної плати за земельну частку (пай), державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із Законом.
Нормативна грошова оцінка 1 гектара сільськогосподарських угідь станом на 1 січня 2011 року з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 1996-2010 роки в середньому по Україні становить: ріллі - 11949,4 грн., багаторічних насаджень - 44566,4 грн., сіножатей - 5893,1 грн., пасовищ – 3581,1 грн.
За період після проведення нормативної грошової оцінки землі відбулися значні зміни в аграрному секторі економіки нашої держави. Суттєво змінилася структура виробництва та форми господарювання на землі. Важливість використання нормативної грошової оцінки земель у регулюванні земельних відносин потребує підтримання її на сучасному рівні, приведення у відповідність до змін, що відбулися.
Держземагентством України розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів».
Прийняття проекту постанови призведе до збільшення з 1 січня 2012 року нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, проіндексованих на 01.01.2011, у 1,756 рази. Після чого вартість 1 га ріллі в середньому по Україні становитиме біля 21,0 тис. грн.
Унаслідок прийняття постанови буде забезпечено збільшення:
-    надходжень до місцевих бюджетів від плати за землю за земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також за земельні ділянки несільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Але незмінним залишиться податкове навантаження для платників фіксованого сільськогосподарського податку, базою оподаткування для яких відповідно до статті 303 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI залишаться нормативна грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), що проведено станом на 1 липня 1995 року;
-    надходжень до місцевих бюджетів від податку з доходів фізичних осіб (статті 167,170 Податкового кодексу України);
-    орендної плати власникам земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв);
-    надходжень до державного бюджету від сплати державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення згідно із законодавством.

За оперативними даними за 2010 рік продано 4976 земельних ділянок та прав оренди на них, загальною площею 9538,95 га, вартістю 1,58 млрд. гривень.
За 2009 рік продано 5102 земельні ділянки та прав оренди на них, загальною площею 6440,46 га, вартістю 1,43 млрд. гривень.
За 2008 рік продано 6719 земельних ділянок та прав оренди на них, загальною площею 5106,43 га, вартістю 2,62 млрд. гривень.
До державного та місцевих бюджетів з початку 2010 року надійшло 1,40 млрд. гривень, у тому числі – до Державного бюджету 136,5 млн. гривень.
За 2009 рік до Державного бюджету надійшло 146,05 млн. гривень, що склало 38,04% від запланованого на зазначений період.
За 2008 рік до Державного бюджету надійшло 239,73 млн. гривень, що склало 136,02% від запланованого на зазначений період.
За 2010 рік на земельних торгах продано 151 земельну ділянку, площею 65,43 га та вартістю 125,41 млн. гривень та прав оренди на 482 земельні ділянки, загальною площею 7827,45 га, вартістю 20,7 млн. гривень.
На земельних торгах за 2009 рік продано 152 земельні ділянки, площею 45,7 га та вартістю 34,4 млн. гривень та право оренди на 329 земельних ділянок, загальною площею 4,2 тис. га, вартістю 23,7 млн. гривень.
На земельних торгах за 2008 рік продано 300 земельних ділянок, площею 640,7 га та вартістю 262,8 млн. гривень та право оренди на 91 земельну ділянку, загальною площею 538,65 га, вартістю 43,6 млн. гривень.
Аналізуючи продаж на аукціонах прав оренди на земельні ділянки за 2008-2010 роки, можна зробити висновок, що після різкого падіння у      2008-2009 роках вартості прав оренди на земельні ділянки, то у 2010 році спостерігались стабілізація ситуації та поступове зростання вартості проданих на аукціонах прав оренди на земельні ділянки.
Для розвитку ринку земель сьогодні необхідно залучити до ринкового обігу землі сільськогосподарського призначення.
Земельні аукціони забезпечують прямі грошові надходження до місцевих бюджетів, звідки вони можуть бути використані на важливі соціальні та муніципальні програми.
 

Укладання договорів оренди земельних часток (паїв) у 2008 році
Власниками земельних часток (паїв) у 2008 році укладено 4631,1 тис. договорів оренди земельних ділянок, земельних часток (паїв) на площу
17,7 млн. гектарів.
Середній розмір орендної плати за 1 гектар становив 181,0 грн.
Найнижчий розмір орендної плати за 1 га мали Закарпатська (138,0 грн.), Львівська (136,5 грн.), Луганська (140,6 грн.), Чернігівська (133,1 грн.) області, найвищий – Вінницька (215,5 грн.), Кіровоградська (192,0 грн.), Київська (192,2 грн.), Полтавська (259,0 грн.), Черкаська (289 грн.) області.
Укладено договорів оренди з відсотком орендної плати:
до 1,5%    –  814,4 тис.    (17,6 %);
від 1,5-3%    –  3298,5 тис.    (71,2 %);
від 3% і більше    –  518,3 тис.    (11,2%).
        
Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) відповідно до укладених договорів за 2008 рік становила 3,2 млрд. грн. Серед форм виплати за оренду земельних часток (паїв) переважала натуральна форма (сільськогосподарською продукцією) (73,8 %).
Станом на 01.01.2009 року фактично виплачено за оренду земельних часток (паїв) 3183,8 млн. грн. (99,5 %).

Укладання договорів оренди земельних часток (паїв) у 2009 році
Власниками земельних часток (паїв) у 2009 році укладено 4613,6 тис. договорів оренди земельних ділянок, земельних часток (паїв) на площу
17,5 млн. гектарів.
Середній розмір орендної плати за 1 гектар становив 260,2 грн..
Найнижчий розмір орендної плати за 1 га мали Закарпатська (192,4 грн.),  Сумська (184,9 грн.), Луганська (210,5 грн.), Чернігівська (205,9 грн.) області, найвищий – Вінницька (286,7 грн.), Кіровоградська (287,2 грн.), Львівська (298,7 грн.), Полтавська (367,0 грн.), Черкаська (406,3 грн.) області.
Укладено договорів з відсотком орендної плати:
до 1,5%    –  413,3 тис.    (9,0 %);
від 1,5-3%    –  2765,0 тис.    (60,0 %);
від 3% і більше    –  1435,2 тис.    (31,0%).
        
Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) відповідно до укладених договорів за 2009 рік становила 4,5 млрд. грн. Серед форм виплати за оренду земельних часток (паїв) переважала натуральна форма (сільськогосподарською продукцією) (71,6 %).
Станом на 01.01.2010 року фактично виплачено за оренду земельних часток (паїв) 4166,1 млн. грн. (91,6 %).
Укладання договорів оренди земельних часток (паїв) у 2010 році
Власниками земельних часток (паїв) у 2010 році укладено 4620,2 тис. договорів оренди земельної ділянки, земельних часток (паїв) на площу
17,4 млн. гектарів.
Середній розмір орендної плати за 1 гектар становив 303,4 грн..
Найнижчий розмір орендної плати за 1 га мали Закарпатська (210,1 грн.), Луганська (254,0 грн.), Тернопільська (254,0 грн.), Чернігівська (241,3 грн.) області, найвищий – Вінницька (339,4 грн.), Кіровоградська (335,0 грн.), Полтавська (432,2 грн.), Черкаська (445,9 грн.) області.
Укладено договорів з відсотком орендної плати:
до 1,5%    –  285,8 тис.    (6,2 %);
від 1,5-3%    –  2088,8 тис.    (45,2 %);
від 3% і більше    –  2245,5 тис.    (48,6%).
        
Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) відповідно до укладених договорів за 2010 рік становила 5,2 млрд. грн. Серед форм виплати за оренду земельних часток (паїв) переважала натуральна (сільськогосподарською продукцією) (68,7 %).
Станом на 01.01.2011 року фактично виплачено за оренду земельних часток (паїв) 5042,4 млн. грн. (95,5 %).

Укладання договорів оренди земельних часток (паїв) у 2011 році
Станом на 01.07.2011 року власниками земельних часток (паїв) у 2011 році укладено 4606,9 тис. договорів оренди земельної ділянки, земельної частки (паю) на площу 17,3 млн. гектарів.
Середній розмір орендної плати на  рік становить 324,8 грн. за 1 гектар.
Найнижчий розмір орендної плати за 1 га мають Закарпатська (230,3 грн.), Київська (208,5 грн.), Луганська (261,4 грн.), Чернігівська (263,4 грн.) області, найвищий – Вінницька (362,0 грн.), Кіровоградська (342,4грн.), Полтавська (456 грн.).
Укладено договорів з відсотком орендної плати:
до 1,5%    –  247,0 тис.    (5,4 %);
від 1,5-3%    –  1739,3 тис.    (37,8 %);
від 3% і більше    –  2620,6 тис.    (56,8 %).
        
Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв) відповідно до укладених договорів за 2011 рік становить 5,6 млрд. грн. Серед форм плати за оренду земельних часток (паїв) переважає натуральна (сільськогосподарською продукцією) (65,1 %).
Станом на 01.07.2011 року фактично виплачено за оренду земельних часток (паїв) 228,6 млн. грн. (4,1 %).
 

 

 

Додати коментар

Ім'я (обов'язкове)

Оновити

Надіслати

Скасувати