На сьогоднішній день найбільш ефективним способом захисту інтересів громадян при порушенні роботодавцями їх конституційного права на своєчасну та в повному обсязі оплату праці залишається судовий захист. Стягнення заборгованості по заробітній платі шляхом звернення до суду з відповідними позовами та заявами є найбільш дієвим способом примусити роботодавця виплатити працівнику зароблені ним гроші.
Саме тут постає цікаве питання. Мало того, що порушується гарантоване державою право на оплату праці громадянина, він змушений, незважаючи на часто скрутне матеріальне становище, спричинене невиплатою зароблених ним коштів, не будучи спеціалістом у галузі права, самостійно йти до суду, складати позовну заяву, збирати та надавати суду відповідні документи, добиватися виплати своїх законних коштів. Багато людей не знають, як належним чином скласти позовну заяву, які документи та в якій кількості слід додавати до неї, щоб суд задовольнив законні вимоги громадянина, а оплачувати недешеві послуги адвоката, коли не можеш отримати свій законний заробіток, часто немає жодної можливості. Багато хто не звертається до суду ще й з тієї причини, що побоюється погіршення відносин з адміністрацією підприємства – роботодавцем, в якого, незважаючи на затримки виплати заробітної плати, працівник все ж розраховує працювати й надалі. От і ждуть громадяни, коли змилується роботодавець та виплатить їм їх законні, зароблені кошти.
Звісно, законом передбачені деякі преференції, які роблять процедуру стягнення заборгованості по заробітній платі простіше процедури розгляду цивільних справ інших категорій. Так, частиною 2 статті 120 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що загальне правило подачі копій документів до позову, яких необхідно надавати у відповідності до кількості сторін та третіх осіб, не розповсюджується на спори, що виникли за трудовими правовідносинами. Розділ ІІ Цивільного процесуального кодексу, яким передбачено спрощений порядок розгляду справ, так зване Наказне провадження, взагалі спеціально виділяє вимоги про стягнення нарахованої та невиплаченої працівнику заробітної плати, як такі, що можуть бути розглянуті за правилами наказного провадження. Вказаний порядок передбачає розгляд справи на протязі трьох днів з подачі заяви та можливість видачі судового наказу без судового засідання та виклику стягувача та боржника для вислуховування їх пояснень. Статтею 367 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі виконується негайно в частині суми заборгованості за 1 місяць.
Вказані норми дещо полегшують порядок стягнення заборгованості по нарахованій але невиплаченій працівнику роботодавцем заробітній платі, однак інформація щодо цих особливостей цивільно-процесуального регулювання питань стягнення заборгованості по заробітній відома не всім, і все одно працівнику необхідно, окрім виконання своїх посадових обов’язків ще й самостійно займатися судовим розглядом справи про стягнення його законного заробітку.
У вказаному ракурсі слід звернути увагу на положення п. 2 ст. 121 Конституції України, які передбачають виконання прокуратурою такої функції як представництво інтересів громадян та держави у суді у випадках, визначених законом, на ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України, яка передбачає право прокурора представляти у суді інтереси інших осіб у випадках, встановлених законом, у порядку, визначеному цим кодексом, та на положення ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», яка остаточно деталізує цю норму, та вказує, у яких же саме випадках наявні підстави для представництва прокуратурою інтересів громадян у суді. Так, частина 2 вказаної статті передбачає, що підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
З наведено вбачається, що однією з підстав представництва інтересів громадянина у суді органами прокуратури є його матеріальний стан, який позбавляє його можливості самостійно представляти свої інтереси у суді. В разі ж невиплати працівнику заробітної плати виникає саме така ситуація, коли можливість працівника самостійно представляти свої інтереси у суді суттєво зменшується, оскільки працівник, продовжуючи працювати на своєму робочому місці, вимушений шукати можливості додаткових заробітків з причини невиплати йому основної заробітної плати, та ще й до цього, захищати свої інтереси у суді, щоб цю заборгованість з роботодавця стягнути. Більш того, слід зазначити, що право на своєчасну і в повному обсязі оплату праці закріплено в Конституції України та ряді інших законів, а захист закріплених прав громадян є основною задачею нашої держави.
Таким чином, в разі невиплати працівникам заробітної плати майже завжди виникають підстави для представництва інтересів працівників у суді органами прокуратури, які безоплатно, на належному професійному рівні можуть захистити порушене конституційне право цих громадян на своєчасну і в повному обсязі оплату їх праці.
Зазначені положення, при використанні прокуратурою її права на представництво інтересів громадян у судах, значно спрощують для громадян порядок стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки заява до прокуратури пишеться у вільній формі, громадянин не пов’язаний досить чіткими та суворими обмеження процесуальної форми заяви, роботу по зору доказів, надання правової оцінки ситуації, що склалася, підготовка відповідних документів тут лягає на плечі прокуратури, обов’язком якої є захист громадян від порушень закону, в даному випадку з боку роботодавця.

< Попередня		Наступна >