- З юних років мене приваблювала професія слідчого, романтичне уявлення про яку було сформовано, звичайно, літературою детективного жанру.

Батьки хотіли бачити мене в погонах військовослужбовця, але я впевнено йшов до своєї мети, і в 1990 році, закінчивши Харківський юридичний інститут (нині – Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»), став слідчим, потім старшим слідчим прокуратури.

Моє професійне становлення збіглося з одним з найтяжчих періодів у житті Україні: суспільно-політична та економічна ситуація в країні, яка щойно проголосила свою незалежність, була непростою, спостерігалося зростання злочинності, відбувалася криміналізація певних верств населення.

Справжнім «бойовим хрещенням» у ту пору стала для мене участь у розслідуванні серії злочинів, скоєних бандитським угрупованням. Нам вдалося зібрати докази, закріпити їх, довести справу до суду. Процес, що називається, був «гучним»: у 1994 році на лаві підсудних виявилося не менше дванадцяти злочинців, серед яких були і співробітники міліції. Це була перша в Україні справа, порушена за статтею «бандитизм».

До цього моменту я вже став слідчим з особливо важливих справ відділу Харківської обласної прокуратури, який здійснював нагляд за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю.

 Доводилося мені брати участь і в інших великих розслідуваннях, які залишили незабутній слід у пам’яті і збагатили мене безцінним досвідом. Професіоналізму додала подальша робота прокурором-криміналістом, начальником відділу прокуратури Харківської області, заступником прокурора Комінтернівського району Харкова, прокурором Вовчанського району.  Прокуратурою Червонозаводського району м. Харкова керую з 2008 року.

Я вдячний багатьом старшим колегам, які на шляху мого професійного становлення були і залишаються вчителями, наставниками, зразком, гідним наслідування.

Якби не став юристом ... думаю, такого вибору переді мною взагалі не стояло б. Юристом став би неодмінно. Вважаю, що реалізував своє покликання.

Краща сторона професії – в основному призначенні юриста: виконувати правозахисну функцію, допомагати людям, відновлювати їх порушені права. Такої допомоги, особливо з боку прокуратури, найчастіше потребують соціально незахищені верстви населення, малозабезпечені громадяни, діти.

Робота в органах прокуратури зобов’язує ще й володіти певними моральними якостями, життєвою зрілістю, умінням приймати зважені та правильні з точки зору Закону рішення.

Справжній юрист не вправі переступати Закон, а повинен знати і шанувати кожну його букву.

Як керівник районної прокуратури, намагаюся докласти максимум зусиль до того, щоб порядку в районі щодо додержання законодавства стало більше. Люди мають право відчувати себе захищеними, у них повинно бути менше приводів для невдоволення і скарг, викликаних поки ще численними недоліками у роботі місцевої влади, органів міліції, інших державних структур.

 Однак правовий стан суспільства багато в чому залежить від законодавця: практично всі галузі вітчизняного права потребують реформування, вдосконалення, приведення у відповідність з життєвими реаліями. Тоді і юриспруденція стане більш ефективною.