Прокуратура Харківської області

70 років Дмитру Беседі, прокурору Харківської області з  1992 по 1996 р.!
Народився 5 листопада 1940 року на Вінниччині.
Закінчив Харківський юридичний інститут. В органах прокуратури – із січня 1969 року. Працював помічником прокурора Зміївського району, прокурором слідчого відділу прокуратури області, прокурором Зміївського та Ленінського районів м. Харкова; прокурором відділу загального нагляду Прокуратури УРСР, заступником, першим заступником прокурора, прокурором Черкаської області, прокурором Луганської області. З лютого 1996 р. до квітня 1997 р. – Східно-Український транспортний прокурор.
Державний радник юстиції 2 класу, почесний працівник прокуратури.
На теперішній час – приватний нотаріус.
Генерал-полковник Українського козацтва, генерал-лейтенант юстиції.
Нагороджений  нагрудним знаком «Ветеран прокуратури України» та нагрудним знаком «Подяка за довготривалу бездоганну службу в органах прокуратури», відзнаками Міжнародної поліцейської асоціації, Українського козацтва, Союзу офіцерів України  та інших організацій.
Автор багатьох віршів.

    На все життя закарбувався в пам'ять Дмитру Степановичу той лагідний літній вечір, коли він, маленький хлопчик, сидів на призьбі невеличкої хати, пригорнувшись до бабусі.
-   Що онучку, на місяць дивишся?
Дмитрик був ошелешений: адже бабуся ще під час війни втратила зір. Як же вона здогадалася про те, що в цю мить він зачарований небом, рясно всипаним зорями й осяяне світлом повного місяця?
-    Запам’ятай, що колись  люди й на Місяць полетять.
-    А ким я буду, бабусю?
Старенька довго розмірковувала, а потім торкнулася рукою його плеча:
- Добрий будеш козак. Погони носити будеш, - зітхнула важко.  - Якщо в сорок років не загинеш, довге життя проживеш.
Скільки ж йому було тоді років? П’ять? Шість? Дійсно, бабуся, мов у воду дивилася: все сталося саме так.
Вихований на прикладі батька-військового моряка, син також вирішив обрати цю мужню, пов’язану з ризиком професію.
Проте доля наче сама вказувала йому інший шлях. І він  пішов ним, вирішивши стати юристом. У 1965 році блискуче склав іспити на денне відділення Харківської юридичної академії і вже через чотири роки отримав диплом з відзнакою. Відтоді й почалася його робота в органах прокуратури. Просування по службі було досить стрімким. Слідчий, через три роки – прокурор Зміївського району, згодом – прокурор Ленінського району м. Харкова. Довелося працювати і в центральному апараті  прокуратури України. Потім був заступником, першим заступником, прокурором Черкаської області. А коли на Луганщині були встановлені серйозні порушення закону і зняті з посад керівники партійних, радянських та правоохоронних органів, Бесєду було призначено прокурором області з метою наведення порядку та зміцнення законності.
Згадує він той період, як один з кращих у своєму житті, хоч працювати доводилося з ранку і до півночі. Але справедливість була відновлена, зокрема, стосовно завідуючого редакцією газети «Радянський шахтар». Цю людину було незаконно арештовано його попередниками і поміщено в слідчий ізолятор за звинуваченням у хуліганстві, хоч справжнім мотивом кримінального переслідування журналіста в даному випадку була банальна помста за критику на адресу керівництва області.
П’ять з половиною років роботи прокурором Луганської області були досить успішними. Його досвід розповсюджували по всьому СРСР, цікавилися й за кордоном, зокрема, у Фінляндії.
А коли його вирішили призначити прокурором Республіки Крим, тамтешнє керівництво розсудило: навіщо нам цей Бесєда – шахтар з Донбасу (він дійсно працював на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті)? Звичайно, людина  хороша, юрист грамотний, керівник досвідчений, але хіба у нас немає гідних претендентів на цю посаду?
У цей час йому якраз і зателефонував колишній однокурсник по інституту Геннадій Кожевников, якого щойно звільнили з посади прокурора Харківської області:
- Дмитре Степановичу, може приїдеш до Харкова!
- Якщо маєш на увазі вільну посаду прокурора області, то, безперечно, я згоден.
Згодом його благословили на роботу прокурором Харківської області.  Йшов 1992 рік. У нього вже був військовий, життєвий гарт, вміння твердо відстоювати свою позицію. Адже Дмитро змалку навчався виживанню в найсуворіших умовах, які тільки можна уявити. Родина мешкала на Далекому Сході, де скрізь непрохідна тайга. Жили бідно.
Він з самого дитинства знав собі ціну і мав почуття власної гідності. Ніколи і ніде не боявся висловити свою думку. Але й до підвищених тонів не вдавався, не ображав людину, не принижував її.
 Всі ці якості та досвід якраз і допомогли йому легко увійти в сферу прокуратури. Згодом він успішно пройшов річне стажування у Генеральній прокуратурі України. Потім саме у нього проходили індивідуальне стажування прокурори Кіровоградської, Дніпропетровської, Бєлгородської та Ярославської областей.
- З гордістю можу сказати, що за багато років моєї роботи не було допущено незаконних арештів, інших грубих порушень прав і законних інтересів людей, - говорить Дмитро Степанович. – Поруч завжди були професіонали, патріоти своєї справи. І дисципліна була високою, бо переважно працювали фронтовики. Таким був, наприклад, слідчий Іван Никифорович Барвенко: капітан, сапер, який втратив праву руку на фронті. Він прийшов до прокуратури Орджонікідзевського району м. Харкова на посаду слідчого у 1943 році, а пішов звідти у відставку аж через 49 років! І все тим же слідчим! За цей час у районі змінилося кілька прокурорів.
Він мав можливість спілкуватися з багатьма визначними особистостями:  Президентом СРСР М. С. Горбачовим,  Головою Верховної Ради СРСР А. І. Лук`яновим,  Президентами України Л. М. Кравчуком, Л. Д. Кучмою, В. А. Ющенком, Генеральним прокурором СРСР  О. М. Рекунковим, прокурорами УРСР Ф. К. Глухом, П. Г. Осипенком, М. О. Потебеньком…
На останній нараді керівників силових структур у Москві  Бесєда почув, як Горбачов оголосив, що виступатиме саме він, хоч ще вчора Генеральний прокурор УРСР сказав: «Ти виступати не будеш». Керівництво не любило, коли виступав він.
З «гальорки» Дмитро Степанович із хвилюванням добрався до трибуни. Пропонував своє бачення вирішення назрілих проблем.
Горбачов, звертаючись у зал  до Генерального прокурора, сказав тоді:
- Ну от, а ви говорили, що у вас першого заступника немає!
На жаль, не судилося:  Союз невдовзі розпався.
Нині Дмитро Степанович, незважаючи на свої 70, сповнений творчих задумів і ділових планів. Державний радник юстиції 2 класу, почесний працівник прокуратури України, генерал-лейтенант юстиції, генерал-полковник Українського козацтва, радник Президента Російської Федерації по взаємодії з правоохоронними органами України  знаходить час займатися і поезією. Це улюблене захоплення. Пише про все, небайдуже його серцю.
Зізнається, що дуже любить дружину, доньку, маленького онука,  до речі, свого тезку. А ще – прокуратуру, якій віддав стільки років! Хоче , щоб її молоді представники з честю носили погони, щоб ніколи не переривався зв'язок поколінь.

< Попередня		Наступна >