Висока значущість і недостатня практична розробленість проблеми банкрутства визначають безперечну актуальність цієї тематики в сучасних умовах, тому метою нашої статті є розгляд та порівняльний аналіз регулювання банкрутства з боку державних органів у зарубіжних країнах.
Поняття неспроможності і банкрутства як юридичні терміни означають одне й те ж саме явище і виникли під впливом законодавства та судової практики англомовних країн. Проте банкрутство як елемент неспроможності має вужчий зміст. Крім того, банкрутство може вважатися кримінальним діянням і регулюється кримінальним законодавством. Таким чином, використовувані у вітчизняному законодавстві терміни банкрутство, процедура банкрутства, інститут банкрутства співпадають з аналогічним терміном «конкурсне провадження як спеціальний інститут врегулювання неплатоспроможності боржника». Законодавство про банкрутство в країнах з ринковою економікою необхідне для розвитку економіки, заснованої на конкуренції і безперервних структурних змінах. Воно сприяє вихованню дисципліни і дотриманню правил ділового обороту в області фінансового управління, а також призначене для сприяння реструктуризації неефективних підприємств або їх цивілізованому виводу з ринку. Таким чином, воно є важливою складовою частиною законодавчої бази ринкової економіки або економіки, що знаходиться в перехідному періоді, і забезпечує гарантії як місцевим, так і іноземним інвесторам, що зрештою сприяє економічному розвитку країни.
Основними завданнями, які вирішуються законами про банкрутство країн з ринковою економікою, є наступні:
- захист активів підприємства-боржника на користь кредиторів і їх розподіл відповідно до закону в цілях максимального задоволення вимог кредиторів;
- повернення боргів кредиторам за допомогою розподілу виручки від продажу активів у виді акцій реорганізованого діючого підприємства у разі наявності можливості відновлення його платоспроможності;
- максимальне використання існуючих можливостей порятунку підприємства або його структурних одиниць, які за допомогою процедури банкрутства будуть відновлені і зможуть внести свій вклад до економіки країни;
- забезпечення механізму розгляду справ про порушення і зловживання в управлінні збанкрутілими підприємствами і анулювання неправомірних операцій.
Як свідчить практика більшості країн з розвинутою ринковою економікою (США, Канада, Австралія, Швеція, Нідерланди та інші), наявність спеціально створеного державного органу з питань банкрутства є необхідним елементом при проведенні процедур банкрутства. У деяких країнах функції цих органів іноді виконують органи прокуратури, судової влади та інші органи публічної влади. Але в будь-якому випадку, сфера банкрутства або фінансової неспроможності підприємств не залишається поза увагою держави.
В Австралії державним органом з питань банкрутства є державна Комісія з корпоративних справ, яка має такі повноваження: аналізувати фінансовий стан підприємств, які проходять у справах про банкрутство; забезпечувати достовірність інформації про боржника; робити висновки про відповідальність керівників боржника за доведення підприємства до банкрутства; дискваліфікувати винних керівників самостійно. Штатах Америки існує багаторічний багатий досвід державного регулювання банкрутств. З 1934 р. роль державного органу з питань банкрутства почала виконувати Комісія по біржам і цінним паперам (КБЦП) уряду США. На сьогодні у Сполучених Штатах справи про банкрутство законодавчо регулюються на федеральному рівні Кодексом законів про банкрутство. Окремі штати не мають законодавчих повноважень в частині банкрутства. Судочинство у процедурах банкрутства в США здійснюють федеральні суди, у справах про банкрутство – спеціалізовані суди, що входять до складу федеральних окружних судів США.        
Спеціальний орган, що займається адміністративним управлінням справ про банкрутство, входить до складу міністерства юстиції і називається Виконавче бюро федеральних керуючих США. Воно виступає як наглядач за процедурою банкрутства від імені генерального прокурора США. Його члени, федеральні керуючі керівники, є службовцями федеральному уряду і призначаються генеральним прокурором.
Федеральні керуючі виконують безліч наглядових і адміністративних функцій, що виникають в процедурі банкрутства. Основна їх функція полягає в нагляді за ходом процесів у галузі банкрутства. Вони відповідають за призначення і нагляд за діяльністю приватних керівників конкурсною масою (приватних працівників, керівників конкурсною масою майна боржника), передають справи в органи слідства, забезпечують своєчасність і професіоналізм управління конкурсною масою майна і стежать за тим, щоб професійні гонорари були розумними, а також призначають комітети кредиторів і скликають їх збори в процедурах реорганізації підприємств .
У Швеції державний орган з банкрутства об’єднаний в єдину систему з податковою службою і органами судового виконання і діє в сумісній компетенції Міністерства фінансів і Міністерства юстиції. Цей орган, що має відділення у всіх провінціях країни, контролює і регулює здійснення процедур банкрутства. Повноваження його такі:
- вироблення і контроль здійснення державної політики в сфері банкрутства;
- консультування судів, що займаються процедурами неспроможності;
- підготовка, ліцензування, консультування арбітражних керуючих;
- консультування кредиторів при здійсненні процедур банкрутства;
- контроль рівня оплати конкурсних керівників, доплата за послуги цих фахівців у разі нестачі ресурсів у підприємства-боржника;
- контроль дотримання інтересів забезпечених кредиторів;
- здійснення публікацій про визнання підприємств банкротами.
У Великобританії роль державного органу з банкрутства виконує Служба банкрутства, яка входить до системи Міністерства торгівлі та промисловості. Функції цієї Служби такі:
- розробка рекомендацій Уряду відносно політики в галузі банкрутства;
- аналіз фінансового стану і контроль фінансової діяльності всіх фізичних і юридичних осіб, стосовно яких у суді збуджено справу про неспроможність (банкрутство), з метою виявлення вірогідних причин банкрутства боржника і збитків, що зазнані ним;
- здійснення функцій арбітражного керуючого у справах, що представляють суспільний інтерес;
- здійснення функцій конкурсного керуючого у справах, за якими активів підприємства, що піддається процедурі банкрутства, не вистачає для оплати незалежного професіонала;
- виявлення кримінальних порушень у справах про неспроможність (банкрутство) і збудження в судах справ про судове переслідування відповідних осіб (керівників боржників або арбітражних керуючих);
- ліцензування і регулювання діяльності фахівців з банкрутства (або безпосередньо, або шляхом делегування відповідних повноважень акредитованим професійним асоціаціям); контроль відповідності діяльності арбітражних керуючих професійно-етичному кодексу і законодавству про банкрутство;
- виявлення причин подання заяви про банкрутство керівниками боржника;
- перевірка документації будь-якої компанії у разі надходження скарг від клієнтів, партнерів або громадськості.
Не всі країни мають спеціальний державний орган з питань банкрутства. До таких країн належить Італія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія та інші.
В Нідерландах розгляд справ щодо банкрутства контролюється Окружними судами. У кожній конкретній справі вони призначають суддів по банкрутству. Суддя по банкрутству має право допитувати свідків, виносити накази про опитування або дослідження експертів, наприклад бухгалтерів, і пропонувати повному складу суду винести ухвалу про затримання не бажаючого співробітничати з судом боржника або члена правління боржника. Крім того, Окружний суд призначає конкурсного довірчого керуючого (куратора). Конкурсний довірчий керуючий управляє майновою масою боржника під контролем судді по банкрутству.
В Бельгії участь держави в процедурі банкрутства в особі своїх органів досить обмежена. Законодавці цієї країни прагнули до того, щоб система банкрутства була побудована на судовій, а не на виконавчій владі. Проте держава не повністю усунена від участі в процедурах – її інтереси представляє прокуратура. В такому випадку держава, коли це необхідно, вважається рядовим кредитором, і її інтереси беруться до уваги з урахуванням всіх покладених привілеїв.
В Італії не існує спеціального органу виконавчої влади, що займається питаннями банкрутства. Відповідно до Закону про банкрутство державні органи влади не втручаються в процедуру банкрутства.
В Німеччині справи про банкрутство та неспроможність розглядаються виключно у судовому порядку. Роль судів у справах про неспроможність виконують місцеві суди (Amtsgerichte). До компетенції місцевих судів входить надзір за діяльністю конкурсних керуючих, складання переліку всіх юристів компетентних і правомочних на здійснення процедур банкрутства.   
Законодавство про банкрутство передбачає як процедури реабілітації неспроможного боржника, так і його банкрутства (примусової ліквідації).
Функції арбітражних керуючих в різних процедурах виконують судовий адміністратор (admistrateur judiciare), уповноважений ліквідатор (mandataires-liquidateurs) і судовий уповноважений (juge commissaire). Процедури фінансового оздоровлення (реабілітації боржника) здійснюють адміністратори, а процедури банкрутства – ліквідатори. Одна і та ж людина не може суміщати обидві ці професії. Судовий комісар контролює як хід здійснення всієї процедури, так і діяльність судового адміністратора, уповноваженого ліквідатора і судового уповноваженого. Адміністратор процедури, відповідно до закону, зобов’язаний регулярно надавати судовому комісарові звіти про свою діяльність. Основними функціями судового комісара є:
- загальний контроль за діяльністю адміністратора, представника кредиторів і контролерів;
- участь у розробці плану фінансового оздоровлення, участь у дослідженні боржника (зокрема, складання обов’язкових для відповідей запитів в міністерство фінансів, податкові і інші державні органи);
- ухвалення рішень при конфліктних ситуаціях в питаннях включення до реєстру вимог окремих кредиторів, управління боржником, розпорядження його майном, вирішення трудових суперечок.
У Франції існує також професійний орган, що забезпечує доступ до професії адміністратора і накладає на них професійну відповідальність. Таким органом є Національна комісія адміністраторів, що складається з одинадцяти членів (суддів вищої кваліфікації, вчених і найбільш авторитетних адміністраторів) і допоміжного персоналу. Комісія складає "Національний список адміністраторів", і лише особи, представлені в цьому списку, можуть призначатися судами на процедури фінансового оздоровлення.
Необхідність існування в Україні такого органу мотивується недостатньою ефективністю державного впливу на процеси, які відбуваються у процедурах банкрутства, а також занепокоєння уряду тим, що не була створена система запобіжних заходів щодо виникнення ситуації неспроможності підприємств розрахуватися за своїми зобов’язаннями, особливо це стосується стратегічних підприємств. Йдеться, зокрема, про відсутність дієвого контролю за діяльністю арбітражних керуючих, а також про поширення схем неконкурентного відчуження державного майна через застосування процедур санації з наступним продажем цього майна способами, встановленими комітетом кредиторів.  
Створення спеціального органу з питань банкрутства було першим кроком на шляху до розвитку цивілізованого інституту банкрутства в Україні. Розумне регулювання сфери банкрутства в Україні повинно стати ефективним засобом оздоровлення економіки, інакше існуючі проблеми в питаннях банкрутства будуть гальмувати розвиток країни та заважати залученню інвесторів в українську економіку. Завдання, що вирішуються за допомогою законів про банкрутство в країнах з ринковою економікою, цілком конкретні. Найважливішим з них є максимальне використання існуючих можливостей порятунку підприємства або його частин, які за допомогою процедури банкрутства можуть бути відновлені, щоб в подальшому внести свій внесок до економіки країни. В той же час держава повинна підтримувати захист активів підприємства-боржника на користь кредиторів і розподіл цих активів з метою максимального задоволення вимог кредиторів. Без існування спеціального органу, який виконує функції регулювання процесів банкрутства в країни, всі ці завдання не можуть бути виконати належним чином.

Н.В.Давидова, головний спеціаліст відділу з
питань банкрутства